Галерея "На Уютной" Одеса, Украіна 1991-2000

Для повного завершення розповіді про події 1993, я напевно запропоную матеріал, опублікований в газеті «МУЗА» (цікаво скільки часу проіснувала газета з такою гарною назвою, думаю не дуже довго.) МІСЦЕ ЛЕГКЕ І СВІТЛЕ «Залишивши за собою шум і буденну метушню Французького бульвару, біжить прагнути до моря тиха, затишна вуличка, у якої і назва – Затишна. В одному з її дворів, такому ж спокійному і «несьогоднішньому», як і вся вулиця, розташувалася «Арт-студіо»- виставка – продаж творів живопису та декоративно-ужиткового мистецтва, як говорить афіша. У галереї три зали. Перший, більш просторий, зазвичай відводиться під персональні виставки, інші два, зовсім невеликі, щільно завішані картинами різних художників. ... ось він іде, пританцьовуючи, веселий гном зеленим лужком, назустріч осінньому лісу і доброму жовтневому елю. Фізіономія його, з круглою добродушною бородою, блищить і сяє в передчутті домашнього тепла і теплої компанії друзів. Яскраве полотно. Однак назва в нього дивна- «Тиха ук...

Портрети керівників політбюро та греки. Ще я згадала одну смішну історію із життя галереї. Не для кого не секрет, що часто через брак коштів на придбання матеріалів, або через відсутність у продажу таких, митці часто користувалися старими, записаними полотнами. А саме в цей час, коли з комунізмом та його символами було покінчено, можна було дістати портрети колишніх керівників нашого уряду. І я дуже часто вдавалася до такого методу. Прикладів було багато. Одного разу навіть Олександр Адольфович Прокопенко, секретар Одеської ради, допоміг мені з подібними портретами, які зберігалися в підвалах мерії, таким чином вони здобули нове життя, вже як мої твори. Але моїм вдалим придбанням, скоріше не придбанням, а об'єктом обміну, став величезний розміром 2х3 метри портрет В.І.Леніна. Його обміняла на свою невелику роботу в інституті ім. Філатова.  У цей час галерею стали відвідувати галеристи з Афін – Гераклoс та Леонідас, які досі заходять у гості, досі ми з ними товаришуємо. А на той час...

З Юрою ми знайомі ще з училищних часів, потім разом із ним ми працювали у комбінаті. Юра спокійний і інтелегентний хлопець, а в училищі відзначився тим, що був виключений, причому за висловлювання, що дуже запам'ятовується. Викладач літератури Софія Климентьєвна викликала Юрку до дошки. Він відповів на задане запитання і вже йшов назад до свого місця, коли вона поставила йому в слід ще одне запитання, яке звучало приблизно так:               «А що ще сталося цього року?» Юрко ж, навіть не обернувшись - брязнув -   «Що, що, ну Рєпін здох».  Саме ці слова стали приводом для відрахування його зі складу студентів ОДХУ. Закінчив він свою художню освіту у Махачкалі. У комбінаті він працював у парі із Сашком Шмуклером, а товаришували вони, починаючи зі студентської лави. У своїй роботі вони були настільки різними, що мені важко уявлялося те, яким чином вони могли доводити до завершення замовлення.  Обидва вони чудові скульптора, але о...

http://binovskaya.com/maritime-gallery-yuri-veselov-and-ortega/ Цього ж року відбулася зустріч із Юрієм Володимировичем Веселовим, який представляв на той час в Одесі міжнародний фонд Луїса Ортеги. Зі слів, про те, що він знайомий з багатьма одеськими галереями того часу, але хоче працювати тільки з нами, він запропонував співпрацю у презентації творчості великого майстра гравюри. А те, що Луїс Ортега великий, справді, не можна й посперечатися. Юрію Володимировичу, дав мені дуже багато нових знань у галузі графічної майстерності, за що я йому щиро вдячна. З цього часу розпочалася підготовка до виставки Луїса Ортеги в Морській галереї, яка планувалася на квітень 1994 року, на момент святкування 1 річниці Морської галереї. Мені завжди було цікаво, як склалося життя Весєлова і ось завдяки Гуглу я знайшла про нього несподівану інформацію: Юрій Володимирович Веселов народився 1941 року в Ленінграді. Навчався у Москві в народному університеті історії мистецтв при Державному Музеї образотворч...

Всі події, що описуються мною, пройшли багато років тому. Я не претендую на звання мистецтвознавця - це тільки мій особистий щоденник подій - того, що залишилося в пам'яті. У холодному та дуже, за спогадами сірому, листопаді у галереї пройшла перша персональна виставка Овіка Зограбяна. Чомусь саме так згадується цей час. Навіть картинка галереї пам'ятається з дуже приглушеним світлом. Незважаючи на те, що роботи начебто були життєрадісними та яскравими. До речі про значення слова персональна - за радянських часів, провести персональну виставку, можна було лише досягнувши, на мою думку, 40 років і напевно маючи певні заслуги. До цієї події видавався такий малесенький буклетик із переліком робіт та фотографією автора. Мріяти про те, що у 27 років зробити виставку, і ще не будучи членом спілки, зовсім не доводилося.  Ось що пише про цю виставку В.Віленський в Одеських Звістках від 24 листопада 1993р. «Тут і графіка, і живопис. І щось таке, що сам художник пояснити не може. А може,...