Галерея "На Уютной". Виставка Овіка Зограбяна. Одеса, 1993.

Всі події, що описуються мною, пройшли багато років тому. Я не претендую на звання мистецтвознавця - це тільки мій особистий щоденник подій - того, що залишилося в пам'яті.

У холодному та дуже, за спогадами сірому, листопаді у галереї пройшла перша персональна виставка Овіка Зограбяна. Чомусь саме так згадується цей час. Навіть картинка галереї пам'ятається з дуже приглушеним світлом. Незважаючи на те, що роботи начебто були життєрадісними та яскравими. До речі про значення слова персональна - за радянських часів, провести персональну виставку, можна було лише досягнувши, на мою думку, 40 років і напевно маючи певні заслуги. До цієї події видавався такий малесенький буклетик із переліком робіт та фотографією автора. Мріяти про те, що у 27 років зробити виставку, і ще не будучи членом спілки, зовсім не доводилося.

 Ось що пише про цю виставку В.Віленський в Одеських Звістках від 24 листопада 1993р.

«Тут і графіка, і живопис. І щось таке, що сам художник пояснити не може. А може, й не хоче... Адже це результат багаторічних пошуків. Секрет майстра. Це про техніку.

 А ось зміст… На картинах – Вірменія. Її душа, дихання та устремління. Її вчорашнє, сьогоднішнє і навіть завтрашнє. Її віра, надія, кохання. Так, відразу видно, що національне коріння творчості Овіка оголено. Так, видно, що живиться це коріння традиціями стародавнього народу»

Тепер Овік успішно представляє свою творчість у міському саду. У кожного свій шлях.

А сьогодні, коли я публікую ці спогади, я не знаю, де Овік і як склалася його подальша доля.

Gallery "Na Uyutnoy" Exhibition of Ovik Zograbyan.

All the events I describe took place many years ago. I do not claim to be an art critic - this is just my personal diary of events - what remains in my memory.

In a cold and very, according to my memories, gray November, the gallery hosted the first personal exhibition of Ovik Zograbyan. For some reason, this is how I remember this time. Even the picture of the gallery is remembered with very subdued light. Even though the works seemed to be cheerful and bright. By the way, about the meaning of the word personal - in Soviet times, it was possible to hold a personal exhibition only after reaching, I think, 40 years old and probably has certain merits. For this event, such a tiny booklet was published with a list of works and a photograph of the author. It was impossible to dream about having an exhibition at 27 years old, and not yet being a union member.

Here is what V. Vilensky wrote about this exhibition in newspaper "Odesa's Izvestia" on November 24, 1993:

“Here are graphics and paintings. And something that the artist himself cannot explain. And maybe he doesn’t want to… After all, this is the result of many years of searching. The secret of the master. This is about technique.

But the content… In the paintings is Armenia. Its soul, breath, and aspirations. It's yesterday, today, and even tomorrow. It's faith, hope, and love. Yes, it is immediately obvious that the national roots of Ovik’s work are exposed. Yes, it is obvious that these roots are nourished by the traditions of an ancient people”

Now Ovik successfully presents his work in the city garden. Everyone has their own path…

Today, when I publish these memories, I do not know where Ovik is or how his future fate turned out.