Галерея "На Уютной" Одеса, Украіна 1991-2000

Портрети та художники У ці роки я почала працювати над серією портретів художників. Першим став портрет Володі Харченка – «визнаного генія серед художників». Володимир Харченко. З Володимиром стосунки у мене не склалися стосунки, чому не знаю. Але не люблю я п'яних людей. А в галерею він приходив практично завжди у непривабливому вигляді та стані. Звичайно ж він талановитий художник, але я, будучи дочкою людини, яка мала подібні проблеми, досі і в жодному вигляді не приймаю непривабливих людей, які погано пахнули. Може хтось із галеристів, що розплодилися, не тільки приймає таких, але й наживається за їх рахунок, я вважаю це безчесним. Щодо портретів, на той час у мене закінчилася незвичайна життєва смуга. Досі, коли я писала, чий чи портрет, жінки відразу виходили заміж, можна сказати, не йдучи далеко від Уютной. Почавши писати портрети художників, я почала їх втрачати. Пішов із галереї Ізмайловський, якого прихопила, разом із адресами та координатами Н.Городецька, пішла Лора Нест...

Галерея "На Затишній" Студія дитячого малюнку. У галереї працював клуб ділових жінок "Леді", проходили виставки, але матеріальне становище галереї не ставало кращим. Доводилося шукати нові форми для того, щоб мати можливість платити орендну плату та зарплати працівникам. Однією з форм, стало відкриття літньої студії дитячого малюнка, прямо у дворі Затишної. Я прийшла до цього, коли побачила велику кількість дітлахів, що так гуляли на вулиці. Двір у галереї був чарівним, ми часто виносили крісла, а потім і столи, пили чаї та каву. Перше заняття з дітлахами для мене було дуже страшним і напруженим. Адже, незважаючи на те, що я закінчила відділення училища за спеціальністю викладача креслення та малювання, особливої ​​практики та методики викладання я не мала взагалі.  Дітей набралося багато, адже не можна цілими днями тинятися вулицею, а тут щось новеньке! Дякую Валерію Пилиповичу Токарєву, який подарував мені близько 10 старих мольбертів! І ось всі працюють, а я біга...

Зараз я згадала, що залишила неосвітленої одну дуже цікаву тему, що характеризує цей час-час перебудови. Це рекет.  Ще до того, як я заснувала підприємства, я стала придивлятися до знайомих бізнесменів-початківців і цікавитися яким же чином у них влаштована охорона. Адже я брала на себе відповідальність за безпеку за картини художників. Тому це питання було одним із найважливіших. Але чомусь нікого із цих бізнесменів не охороняла міліція. І тут мені пояснили, що існує таке поняття як рекет, чи інакше можна сказати – охорона. Одна моя гарна знайома була пов'язана з цим світом, вона й порадила мені до когось звернутися. Звичайно, було страшно, незважаючи на те, що на вигляд це були звичайні, хоч і відмінні від усієї людської маси панове, але від них виходив якась особлива хвиля агресії. У той час, коли батьки нашого міста та інші керівники займалися звичайним, як сьогодні модно говорити «дерибаном» і при цьому прикидалися порядними людьми, люди, які представляли цей напрямок, не прих...

У березні місяці у галереї відкрилася виставка Євгенії Ганичової – художниці примітивістки. Презентацію було організовано стараннями Клубу ділових жінок Леді. Старим подругам Ганичової наші дами приготували подарунки-продукти та медикаменти. Презентація відбулася напередодні свята 8 березня і всі гості були щасливими. Ганичева Євгенія Андріївна (1914-2006) – художниця-самоучка, яка стала чудовим майстром. Народилася у м. Вологда, у родинi військового.  Учасник Другої світової війни. Після війни вечорами відвідувала трирічні курси художньої творчості, після закінчення яких працювала художником-оформлювачем. Брала участь у виставках самодіяльної творчості. Вже у 70-ті роки її роботи стали предметом колекціонування у знавців та любителів наївного мистецтва. Здобула диплом на VI Всесоюзній виставці самодіяльної творчості в Москві (1984). Жила та працювала у м. Одесі. У галереї залишився альбом із маленькими роботами Євгенії Андріївни, який ми передали в дар Одеському Історико Краєзнавч...

Gallery "Na Uyutnoy" 1994. Betrayal. Today I am writing to you from 2025. The Internet appeared and I have been using FB for over 16 years. Many years have passed since I wrote these notes. At that time, it seemed to me that the best thing was not to describe your grievances and not to remember anyone with an unkind, quiet word. But today there are no more grievances, and the memories remain. And I can describe everything that happened back in 1994. The most unpleasant thing at that time was that I stopped believing in true friendship. Although, of course, there are exceptions. Tatyana Nedopaka (Bubnovskaya) was my friend, I thought so. We studied together at OGHU and were friends after graduation. At the beginning of perestroika: when it was time for us to become artists, I earned a great income - they bought my still lifes, ordered portraits, and our fellow citizens leaving for Israel. Tatyana came to my studio "Na Uyutnoy" and complained that she had nothing to f...