Стаття Володимира Віленського про виставку "Кавунове літо" Миколи Прокопенка

"Одеські вісті" лютий 1996. В.Віленський

"Кавунове літо" так можна назвати одне з полотен. Розпечений простір ледве вміщує оголену фігуру дівчини, в руках якої надрізаний кавун, а поряд пронизана світлом рубінова «скибка». Фігура дівчини крутить голову глядача кавуновими формами. Це жива плоть, але не анатомія, алегорія гарячої знемоги юного життя.

Прокопенко закінчив Одеське художнє училище та Київський художній інститут. Він талановитий живописець та графік. Будь-який його сюжет – це насамперед поетична метафора. Але мало хто знає, що Миколай ще й реставратор – віртуоз. Зараз важко підрахувати, скільки полотен повернули з небуття його талант та терпіння.

Микола міг і не підписувати свої роботи, настільки вони самобутні. Ймовірно, тому вони бажана прикраса будь-якої колекції. Його картини набували Міністерство культури та Спілка художників України, вони в музеях та приватних зібраннях багатьох країн світу.

У творчому житті митця було сімдесят групових виставок, а ця чотирнадцята персональна. Вона цікава ще й тим, що всі картини на ній абсолютно нові. На одному натюрморті навіть фарба не просохла. До речі, фарба волога, а натюрморт сприймається як виверження тепла, як високий і дзвінкий звук, але не приголомшливий, а принадний, що збуджує і радує.

На виставці є і над чим замислитись. Ось несподіване трактування відомого псюжету «Викрадення Європи» Жінка аж ніяк не налякана цим викраденням. Це, як кажуть в Одесі, «та ще жінка» Бик під нею буквально скручений у баранячий ріг. Бик, звісно, ​​піднімається. Але промовистий і категоричний жест жінки, що вказує: «Нікуди не подінешся… Підеш, куди я вкажу…» Н-так! Знав би бик, навіть якщо він Юпітер, на що йде і чим це скінчиться?

Куди інтимніше «Спекотний серпень» - залите розплавленим сонцем полотно. Палають природа, очі та душі молодих людей. Це можуть бути Дафніс і Хлоя, Поль і Віргінія… Це те, що було, є і ніколи не скінчиться, доки будуть ці два горючі матеріали – кохання та сонце.

…А на подвір'ї згущалися лютневі сутінки, і крізь відчинені двері галереї сочилося синє сяйво снігу. Дивно, але ця стила та строга графіка не суперечила, а доповнювала та підкреслювала полум'я полотен Миколи Прокопенка.»

Як добре почуваєшся, коли читаєш ці останні рядки, перед очима вишиковується картинка, а в душі виникає відчуття Затишної. Адже там справді, не лише взимку, а й улітку сутінки були особливо синіми, ніч через відчинені двері ввалювалася в галерею, жовто-оранжеві стіни, дарували відчуття тепла та затишку, незважаючи на те, що всі художники нарікали на їхній колір. Галерея, тепер вже можна говорити не тільки про Затишну, а й про Морську, наситившись душевним комфортом гостей, починає віддавати заспокоєння та блаженство всім, хто його потребує. І це відчували і тепер згадують усі, хто на той час стикнувся з галереєю.

"Odessa News" February 1996. V. Vilensky

"Watermelon Summer" is one of the canvases. The hot space barely accommodates the naked figure of a girl, in whose hands is a cut watermelon, and next to it is a ruby ​​"skibka" pierced by light. The figure of the girl turns the viewer's head with watermelon forms. This is living flesh, but not anatomy, an allegory of the hot languor of young life.

Prokopenko graduated from the Odessa Art School and the Kiev Art Institute. He is a talented painter and graphic artist. Any of his plots is, first of all, a poetic metaphor. But few people know that Nikolai is also a restorer - a virtuoso. Now it is difficult to calculate how many canvases his talent and patience have brought back from oblivion.

Nikolai could have not signed his works, they are so original. This is probably why they are a desired decoration of any collection. His paintings were acquired by the Ministry of Culture and the Union of Artists of Ukraine, they are in museums and private collections in many countries around the world.

In the artist's creative life there were seventy group exhibitions, and this is the fourteenth solo one. It is also interesting because all the paintings in it are completely new. In one still life, even the paint is not dry. By the way, the paint is wet, and the still life is perceived as an eruption of heat, as a high and ringing sound, but not deafening, but enticing, in a good way exciting and pleasing.

The exhibition also has something to think about. Here is an unexpected interpretation of the famous plot "The Abduction of Europa." The woman is not at all frightened by this abduction. This, as they say in Odessa, is "some woman." The bull under her is literally twisted into a ram's horn. The bull, of course, rises. But the woman's pointing gesture is eloquent and categorical: "There's no escape... You'll go where I point..." Well! If only the bull, even if he were Jupiter, knew what he was going to and how it would end?

"Hot August" is much more intimate - a canvas flooded with molten sun. Nature, the eyes, and souls of young people are ablaze. It could be Daphnis and Chloe, Paul and Virginia... This is what was, i,s and will never end as long as these two flammable materials - love and sun - exist.

And outside, the February twilight was thickening, and the blue glow of the snow was seeping through the open door of the gallery. Surprisingly, this cold and strict graphics did not contradict, but complemented and emphasized the flame of Nikolai Prokopenko's canvases."

How good you feel when you read these last lines, a picture is built before your eyes, and a feeling of Uytnaya arises in your soul. After all, not only in winter but also in summer the twilight was especially blue there, the night poured into the gallery through the open door, the yellow-orange walls gave a feeling of warmth and coziness, although all the artists complained about their color. The gallery, now we can talk not only about Cozy, but also about Morskaya, being filled with the spiritual comfort of the guests, begins to give peace and bliss to everyone who needs it. And this was felt and is now remembered by everyone who came into contact with the gallery at that time.